Міжнародний день прав людини

Одна з найважливіших задач 21-го століття полягає в тому, щоб забезпечити дотримання прав людини для всіх. Розв’язання нових питань, пов’язаних з правами людини, є головним завданням Ради Європи.

Однак права людини не можуть бути реалізовані лише за допомогою юридичних процесів. Суспільство буде більше дотримуватися, захищати та цінувати права людини, лише тоді, коли кожен із нас усвідомить свою приналежність до них та буде використовувати їх у своїх подальших діях.

Отже, що ж таке права людини?

Права людини як броня – вони захищають нас; вони як правила – говорять нам, як себе поводити; і вони як арбітри – ми можемо до них звертатися. Вони абстрактні  – як емоції, і як емоції вони належать всім й існують, що б навколо не відбувалося.
Вони подібні до природи, тому їх потрібно поважити; та до духу, тому що їх неможливо зруйнувати. Подібно до часу, вони  однаково  ставляться  до  всіх нас: багатих і бідних, старих і молодих, білих і чорних, високих і низьких. Вони пропонують нам повагу, і вимагають від нас ставитися з повагою до інших. Вони подібні до доброти, правди і справедливості: ми можемо розходитися в думках стосовно їхнього визначення, але ми впізнаємо їх, коли бачимо, що їх порушують.

Яке визначення прав людини дали б ви? Як ви поясните, що це  таке?

Якщо ми називаємо щось правом людини, ми маємо на увазі, що вона обґрунтовано претендує на свій захист з боку суспільства у своїй можливості володіти цим правом, силою закону, або через освіту і формування суспільної думки.
Джон Стюарт Мілл

Право – це вимога, про яку ми справедливо заявляємо. Я маю право на товари в магазинному кошику, якщо я за них заплатив. Громадяни мають право обирати президента, якщо це гарантовано конституцією їхньої країни, а дитина має право відвідати зоопарк, якщо її батьки це їй пообіцяли. На все це люди вправі розраховувати при умові, що інша сторона дала відповідні обіцянки або гарантії.
Однак права людини — це вимоги вищого рівня, які мають одну відмінність. Вони не залежать від обіцянок або гарантій іншої сторони. Право людини на життя не залежить від обіцянки іншої людини не вбивати цю людину: життя його може від цього залежати, але не право на життя. Його право на життя залежить тільки від одного: а саме, від того, що він людина.

Ідея захисту прав людини від зловживань урядової влади через закон стала набувати ширшого схвалення в ХХ столітті, особливо після створення Ліги Націй і Міжнародної організації праці і їх роботи в сфері прав меншин, праці та інших питань. Важливість систематизації цих прав в письмовій формі вже була визнана країнами і, таким чином, описані вище документи стали ранніми попередниками багатьох сучасних угод з прав людини. Однак, саме події Другої світової війни дійсно вивели права людини на міжнародний рівень. Жахливі звірства, скоєні під час цієї війни, у тому числі голокост і масові воєнні злочини, спричинили виникнення наступного органу міжнародного права, і насамперед, створення прав людини такими, які нам відомі зараз.
Статут Організації Об’єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 р., відобразив  це  положення.  Статут  заявляє,  що  основним  завданням  ООН  є «позбавити прийдешні покоління від лиха війни» і «знов утвердити віру в основні права людини, гідність і цінність людської особистості, рівноправність чоловіків і жінок».
Загальна декларація прав людини була розроблена Комісією з прав людини ООН і прийнята Генеральною Асамблеєю 10 грудня 1948 року. Всесвітня Декларація прав людини, без сумніву, є новаторською і продовжує слугувати як найважливіший глобальний інструмент по правам людини. Хоча не будучи досі юридично обов’язковою, ВДПЛ послужила спонуканням поза численними зобов’язаннями щодо прав людини, чи на  національному,  регіональному або міжнародному рівнях. Відтоді ряд ключових інструментів, які гарантують її принципи, також були розроблені і погоджені міжнародною громадою.

Кожного разу, коли вмирає справедливість, це немов би так, як би її ніколи не існувало.     

Хосе Сарамаго

Визнання прав людини означає визнання права кожного заявити: я володію цими правами, що б ви не говорили і не робили, тому що я, точно так само як і ви, людина. Права людини притаманні всім людям за правом народження. Але чому це твердження не повинне вимагати певної поведінки для його підтвердження? Чому ми не повинні вимагати від людей того, щоб вони заслужили свої права?
        Претензії щодо прав людини, в кінцевому рахунку є моральними претензіями, і спираються на моральні цінності. Моє право на життя насправді означає те, що нікому не дозволено позбавити мене мого життя, це просто неприпустимо. При такому формулюванні це твердження навряд чи потребує особливого обґрунтування. Напевно, немає читача, який би з цим не погодився, оскільки по відношенню до себе ми всі визнаємо, що в нашому житті, в нашому бутті є такі сторони, які мають бути непорушними і яких ніхто інший не повинен торкатися, оскільки вони життєво важливі для нашого буття, для усвідомлення того, хто ми такі і що ми таке; вони життєво важливі для нашої людської природи і нашої людської гідності. Без прав людини ми не можемо розкрити увесь свій потенціал. Права людини всього лише переносять це розуміння на індивідуальний рівень на всіх інших людей планети. Якщо я можу висувати подібні вимоги, тоді це може зробити і будь-хто інший.

В основі концепції прав людини лежать дві основні цінності. Перша  – це людське достоїнство, а друга – рівність. Права людини можна розуміти як щось, що визначає базові норми, необхідні для того, щоб жити з почуттям гідності, і їх універсальність випливає з того, що, принаймні, в цьому всі люди рівні. Ми не повинні і не можемо тут когось виокремлювати.
По суті, щоб прийняти концепцію прав людини, достатньо лише визнання цих двох переконань або цінностей, і навряд чи хто-небудь стане з цим сперечатися. Ось чому ідея прав людини отримує підтримку з боку всіх світових культур, всіх цивілізованих урядів, всіх основних релігій. Майже повсюдно визнано, що влада держави не може бути безмежною або довільної, вона повинна бути обмежена необхідністю забезпечити хоча б мінімальні умови всім, хто перебуває під її юрисдикцією, щоб вони могли жити з почуттям людської гідності.

З цих двох основних цінностей можна вивести багато інших, і з їх допомогою точніше визначити, як на практиці повинні співіснувати люди і суспільства. Наприклад: 

Свобода: оскільки людська воля становить важливу частину людської гідності; примушування робити щось всупереч нашому бажанню принижує людську особистість.

Повага до інших: оскільки відсутність поваги до інших не дозволяє оцінити їх індивідуальність і їх людську гідність.

Недискримінація: оскільки рівність людей з точки зору людської гідності означає, що ми не можемо судити про людей на підставі фізичних (або інших) ознак, що не мають відношення до людської гідності.

Толерантність:    оскільки    нетерпимість    вказує    на    відсутність    поваги    до відмінностей, а рівність не означає тотожності або однаковості.                                                                            

 

Справедливість: оскільки люди, рівні у своїй приналежності до людського роду, заслуговують справедливого ставлення.

Відповідальність: оскільки повага прав інших осіб тягне за собою відповідаль- ність за свої дії і надає зусилля для реалізації прав всіх і кожного.

 

Як для вас нестерпний будь-який біль, так і для інших. Знаючи цей принцип рівності, ставтеся до інших з повагою і співчуттям.
Суман Суттам

 

Філософи можуть продовжувати сперечатись щодо  характеру  прав  людини, але міжнародна громада почала здійснювати свої вражаючі зобов’язання стосовно прав людини шляхом впровадження Всесвітньої Декларації прав людини в 1948. З того часу міжнародна громада запровадила вагомі концепції Всесвітньої Декларації прав  людини в багатьох міжнародних,  регіональних і внутрішніх правових інструментах. Декларація не мала на меті бути юридично обмежуючою, але встановлення цих норм в безлічі наступних обмежуючих угодах (інакше відомих як «договір» або «домовленість») робить правовий статус цих норм незаперечним сьогодні. Згідно цих принципів:

Права людини невід’ємні.
Це означає, що ви не можете їх втратити, оскільки вони мають відношення до самого факту людського існування. За певних обставин дію деяких з них, хоча і не всіх, може бути призупинено або обмежено. Наприклад, якщо хтось визнаний винним у скоєнні злочину, його або її можуть позбавити волі; або під час громадянських заворушень уряд може ввести комендантську годину, що обмежує свободу пересування.

Права людини неподільні, взаємозалежні і взаємопов’язані.
Це означає, що різні права людини по суті пов’язані між собою і не можуть розглядатися окремо. Здійснення одного права залежить від здійснення багатьох інших прав, і немає жодного права, яке було б важливіше за інші.

Права людини універсальні.
Означає, що вони так само стосуються всіх людей в усьому світі, причому без обмежень за часом. Кожен має право  користуватися  правами  людини  без якої б то не було різниці, як-то щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища.

Суверенітет держави означає відповідальність, a головна відповідальність за захист людей лежить на самій державі.
Доповідь Міжнародної Комісії щодо посередництва і державного суверенітету, 2001

Слід зазначити, що універсальність прав людини жодним  чином  не загрожує багатому різноманіттю індивідуальностей чи культурних відмінностей. Різноманіття може існувати і в суспільстві, де всі рівні і в рівній мірі заслуговують поваги. Права людини служать  мінімальним стандартом, який стосується  всіх людей; кожна держава і суспільство може визначати і застосовувати вищі або конкретніші стандарти. Наприклад, у сфері економічних, соціальних і культурних прав ми зобов’язані відважитися на кроки для досягнення прогресу у повної реалізації цих прав, але не існує закріпленого стандарту щодо підняття податків задля сприяння цьому. Кожна країна або суспільство самостійно визначає таку політику, враховуючи власні обставини.

Закон про права — це те, на що люди мають права перед будь-яким урядом в світі, загальним чи місцевим, і те, в чому їм не може бути відмовлено ніяким справедливим урядом».
Томас Джефферсон, 1787

Мета будь-якого політичного об’єднання полягає у збереженні природних і невід’ємних прав людини. Ці права: свобода, власність, безпека і протидія гнобленню.
Декларація Прав людини і громадянина, 1789. Франція

Людина будучи… по своїй природі вільна, рівна і незалежна, ніхто не може бути… підкорений політичній владі іншого без своєї згоди.
Джон Лок

Права людини в різних частинах світу

Краще голодувати вільним, а ніж бути гладким рабом.
 Езоп

Як  ви  вважаєте,  чому  виникла  необхідність  в  прийнятті  міжнародних    угод,    замість    розробки    окремими    країними власних стандартів?

Війни будуть вестися й надалі, аж доки людство буде нездатним помічати, що людська природа подібна, не важливо, де б на землі ми не опинилися.
П’єрр Дако

 

Деякі регіони світу утворили  свої  власні  системи  захисту  прав  людини, які існують поряд із системою, створеною в рамках ООН. На даний момент існують регіональні установи захисту прав людини в Європі, Америці та Африці. Деякі кроки щодо встановлення стандартів регіональних прав людини, також приймаються в арабському світі і в регіоні АСЕАН (Асоціації країн Південної Азії). Тим не менше, більшість країн цього регіону ратифікували головні угоди і конвенції ООН з прав людини і таким чином висловили свою згоду із загальними принципами, і добровільно визнали себе суб’єктами міжнародного права у сфері прав людини.

В Європі різноманітні стандарти і механізми з прав людини захищаються Радою Європи, головним контролером з прав людини на континенті. Її роль, особливо за допомогою Європейської Конвенції про захист прав людиги та основоположних свобод та Європейського Суду з прав людини, буде озглянута нижче. Поруч з Радою Європи, важливу роль також відіграють Європейський Союз і Організація з безпеки і співробітництва в Європі.

Європейський Союз

Зобов’язання Європейського Союзу щодо захисту прав людини отримали новий імпульс з затвердженням Лісабонської угоди, яка набула чинності 1 грудня 2009 р., забезпечивши повну юридичну силу Хартії основних прав Європейського Союзу. Вона містить громадянські, політичні, соціальні і економічні права, і вимагає, щоб як держави-члени, так і сам Європейський Союз дотримувалися цих прав. Суд Європейського Союзу  має  намір  відмінити  законодавство  ЄС, яке суперечить Хартії і розгляне питання відповідності законодавства країн- членів ЄС праву ЄС, хоча повсякденне правозастосування буде здійснюватися національними судами. Хартія окреслює права за шістьма  рубриками: гідність, свобода, рівність, солідарність, права громадян і справедливість. Заголовок «гідність» гарантує право на життя і забороняє тортурри, рабство і смертний вирок; «свобода» включає права на приватне життя, шлюб, думку, самовираження, зібрання, освіту, роботу, власність і притулок; «рівність» охоплює права дітей і літніх людей; «солідарність» захищає соціальні права і права робітників, право на гідні умови праці, на захист проти необґрунтованого звільнення і доступ до медичної допомоги; «громадянські» права включають право на голосування і свободу пересування, і «справедливість» охоплює такі права як право на ефективний правовий захист, справедливий судовий розгляд і презумпцію невинності. Агентство з  фундаментальних прав  (АФП) –  експертний орган,  який збирає докази  щодо  ситуації  з  фундаментальними  правами  в  Європейському  Союзі і розробляє рекомендації щодо поліпшення ситуації. Воно не виконує роль моніторингу, а співпрацює з відповідними установами в процесі консультацій стосовно покращення забезпечення фундаментальних прав.

ОБСЄ http://www.osce.org/odihr

Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) об’єднує 56 держав з Європи, Центральної Азії  і  Північної  Америки.  Незважаючи  на  те, що вона спеціально не ставить перед собою завдання захисту прав людини, її комплексний підхід до безпеки дозволяє їй вирішувати широке коло питань, в  тому  числі  питання  прав  людини,  національних  меншин,  демократизації, політичних стратегій, боротьби  з  тероризмом,  діяльності  в  сфері  економіки та захисту навколишнього середовища. Діяльність ОБСЄ в сфері прав людини проводиться через Бюро демократичних інституцій і прав людини. Штаб- квартира БДІПЛ розташована в Варшаві, однак БДІПЛ діє по всій території ОБСЄ у сфері спостереження за виборами, демократичного розвитку, прав людини, толерантності та недискримінації і верховенства права. Його діяльність націлена на молодь і включає освіту в галузі прав людини, боротьбу з антисемітизмом і ісламофобією.

Кожен має обов’язки перед своєю громадою, і лише в ній можливий повний і вільний розвиток особистості.
Універсальна Декларація Прав Людини

Як нам скористатися нашими правами?

Права людини існують для нас. То як же ми можемо ними скористатися? Ясно, що самого їхнього існування не достатньо, щоб покласти  край  порушенням прав людини, які, як всі ми знаємо, відбуваються кожен день, у всіх частинах світу. Чи можуть вони дійсно щось змінити? Як ми можемо їх використовувати? Перше правило: лише мати права недостатньо, необхідно знати свої права.

Безумовно, ми не зможемо реалізувати свої права та свободи у суспільстві, де існує свавілля влади. Правова держава та верховенство права є тими принципами, які обмежують державну владу. Важливо, щоб люди в державі мали можливість впливати на процес розробки та прийняття таких правил. Правова держава передбачає взаємну відповідальність людини і влади. Людина бере на себе зобов’язання дотримуватися законів, а й держава зобов’язується надавати кожному з нас умови для реалізації гарантованих кожній людині прав та свобод. Усі суперечки у площині людиналюдина, людина-державна влада у правовій державі вирішує незалежний арбітр – суд.

Відносини між людьми та відносини людини і держави регламентуються виключно системою права –  конституцією та законами. Ці закони мають бути гуманними і захищати той мінімальний перелік загальновизнаних цінностей та потреб людей, які ми зараз називаємо правами людини.

Ви знаєте, що робити, якщо порушені ваші права людини?

Визнання ваших прав

Цінності –  невидимі подібно до вітру. Ви дізнаєтесь про вітер по тремтінню листків.
А цінності ви усвідомлюєте по вчинкам людей.
Єва Анксел

 

Наші права народжуються разом з нами – дитина, яка з’явилася на світ, вже має той комплекс прав та свобод, що й кожен і кожна з нас. А от чи має новонароджена дитина обов’язки? Звісно, не має. Людина набуває їх, вступаючи у ті чи інші форми соціальної взаємодії. Ми виконуємо обов’язки учня, коли починаємо відвідувати школу, беремо на себе професійні обов’язки, розпочинаючи трудову діяльність, виконуємо конституційні обов’язки, набуваючи громадянство тієї чи іншої держави. Є обов’язки батьків і дітей, подружжя та багато інших. Бувають юридичні та моральні обов’язки, що є також важливими. Отже, обов’язки є продуктом соціальної взаємодії, а права людини є невід’ємною частиною людської природи. Прямого взаємозв’язку між ними не існує. І хоча обсяг прав людини не залежить від її виконання обов’язків, це не означає вседозволеності. Сучасна концепція прав людини – дуже крихка конструкція, запорукою існування якої є взаємна відповідальність та повага до прав інших.

Про важливість такої взаємної поваги йдеться і в тексті Загальної декларації прав людини: Стаття 29. 1. Кожна людина має зобов’язання перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особистості. 2. При здiйсненнi своїх прав i свобод кожна людина повинна зазнавати тiльки таких обмежень, якi встановленi законом виключно з метою забезпечення належного визнання i поваги прав i свобод iнших та забезпечення справедливих вимог моралi, громадського порядку i загального добробуту в демократичному суспiльствi.

Ми всі на національному та міжнародному рівнях повинні стежити за дотриманням прав людини. Попри те, скільки би не було фактів порушення прав людини з боку державної влади, жоден з них не може бути визнаний, якщо ніхто не заявить про його порушення. Саме тому ми маємо не лише поважати права інших осіб у повсякденному житті, але й пильно стежити за їхнім дотриманням. Правові механізми захисту ефективно функціонують лише тоді, коли ми відповідально користуємося ними.

 

«Не бійся ворогів – у гіршому випадку вони можуть вбити. Не бійся друзів  – у гіршому випадку вони можуть зрадити. Бійся байдужих – вони і не вб’ють, і не зрадять, але тільки з їхньої мовчазної згоди існують на землі зрада і вбивство».

Бруно Ясенський