Населений пункт Прип’ять
Населений пункт Прип’ять був заснований 4 лютого 1970 року, а вже у травні почалось риття котловану для майбутньої АЕС, згодом перейменованої на Чорнобильську. Перший її енергоблок було прийнято в експлуатацію 14 грудня 1977 року, другий – 10 січня 1979-го. Того ж року Прип’ять постановою Верховної Ради УРСР отримала статус міста. 3 грудня 1981 року відбувся енергетичний пуск третього енергоблоку, 25 листопада 1983 року -четвертого.
Будівництво Чорнобильської АЕС
Через чотири місяці Чорнобильська АЕС вийшла на проектну потужність 4 000 МВт, виробляючи близько 10% електроенергії України.
На кінець квітня 1986 року було заплановано зупинку 4-го енергоблоку для проведення поточного ремонту. Як правило, подібні заходи використовувались для проведення технічних експериментів для удосконалення обладнання АЕС і вивчення режимів його експлуатації. На цей раз було вирішено випробувати можливість використання інерції обертання турбін після їх відключення в якості резервного джерела живлення на випадок його аварійного відключення. Вперше вивчення різних режимів сповільнення реактора РБМК-1000 було проведене 9 вересня 1982 року, але привело до пошкодження тепловиділяючої збірки і розриву одного з технологічних каналів через відмову системи аварійного захисту. Після доопрацювання турбогенератора експерименти проводились ще двічі, але обидва рази невдало, хоча й без фізичних пошкоджень обладнання.
Окис урану у пучку цирконієвих трубок тепловиділяючих збірок опускають в зону реактора одного з енергоблоків Чорнобильської АЕС
Чергове випробування розпочалось о 1-й ночі проти 25 квітня з поступового зниження потужності реактора 4-го енергоблоку. Через 13 годин була планово відключена система автономного охолодження реактора, однак невдовзі на вимогу диспетчера «Київенерго» виведення блоку довелось зупинити і до 11-ї вечора він пропрацював на половині потужності.
Такий позаштатний режим призвів до т. зв. «отруєння» реактора ізотопами ксенона, через що о 00.28 26 квітня 1986 року відбулось миттєве падіння практично до нуля потужності реактора. За півгодини її вдалось підняти, правда, до втричі нижчого значення, ніж передбачав регламент випробувань. Попри це о 01.07 вони були продовжені. Підключення шести насосів в якості навантаження призвело до неочікувано стрімкого збільшення потужності, яке взяти під контроль не вдалось, й по сигналу аварійного захисту, який о 01.23-39 спрацював на пульті оператора АЕС, почалось відключення реактора. Проте через його конструктивний недолік опускання поглинаючих стержнів в активну зону відбувалось надто повільно, реактор заглушити не вдалось, і о 01.23.47 пролунав вибух, а через дві секунди – ще один.
Вибухи на Чорнобильській АЕС були не ядерними, а хімічними, як наслідок перегріву реактора і накопичення великої кількості газів, що з’явились під час неконтрольованої реакції.
Потужність вибухів була настільки великою, що вони повністю зруйнували обшивку реактора і зірвали багатотонну верхню плиту 4-го енергоблоку, крізь яку в повітря піднялось більше 60 тон радіоактивних матеріалів, у тому числі ізотопів урану, плутонію, йоду, цезію і стронцію.
Першою жертвою аварії став оператор циркулярних насосів Валерій Ходемчук, який загинув під уламками. Його тіло знайти так і не вдалось.
Через сім хвилин на місце вибуху прибули пожежні команди з Чорнобиля і Прип’яті, зусиллями яких за три години вдалось локалізувати пожежу і запобігти її поширенню на 3-й енергоблок, з’єднаний з 4-м спільним коридором. У перші години після аварії у рятувальників не було розуміння ситуації і активну зону реактора намагались охолодити водою. Ці зусилля виявились марними і привели до опромінення (в ряді випадків смертельного) багатьох людей. О 6-й ранку від опіків і перелому хребта в лікарні помер інженер-наладник Володимир Шашенок. Близько обіду до Москви літаком було відправлено першу групу з 28 вражених радіацією з числа пожежних і співробітників АЕС. Загалом від вибуху і при гасінні пожежі, що тривала близько 10 днів, загинув 31 чоловік і більше двох сотень було госпіталізовано.
За офіційною статистикою віддалені наслідки опромінення, виявлені за наступні 15 років, стали причиною загибелі від 60 до 80 осіб, за неофіційною – в Україні померло не менше 15 тисяч людей, які були уражені в результаті аварії на Чорнобильській АЕС
Перше повідомлення про аварію на Чорнобильській АЕС з’явилось лише наступного дня, коли близько полудня 27 квітня диктор прип’ятської радіотрансляційної мережі сповістив про збір та евакуацію жителів 45-тисячного міста. Їх не попередили про масштаби і причини небезпеки, не дали жодних рекомендацій про те, як слід поводитися для зменшення впливу радіоактивного забруднення. Щоб запобігти паніці, повідомлялося, що евакуація лише тимчасова, однак невдовзі довелось вивозити населення не лише з 10-кілометрової зони навколо АЕС, а й з населених пунктів у радіусі 30 км від Чорнобиля.
«Увага, шановні товариші! Міська рада народних депутатів повідомляє, що у зв’язку з аварією на Чорнобильській атомній електростанції в місті Прип’ять складається несприятлива радіаційна обстановка. Партійними та радянськими органами, військовими частинами приймаються необхідні заходи. Однак, з метою забезпечення повної безпеки людей, і, в першу чергу, дітей, виникає необхідність провести тимчасову евакуацію жителів міста в найближчі населені пункти Київської області. Для цього до кожного житлового будинку сьогодні, 27 квітня, починаючи з 14-00, будуть подані автобуси в супроводі працівників міліції та представників міськвиконкому. Рекомендується з собою взяти документи, вкрай необхідні речі, а також, на перший випадок, продукти харчування. Керівниками підприємств та установ визначено коло працівників, які залишаються на місці для забезпечення нормального функціонування підприємств міста. Всі житлові будинки на період евакуації будуть охоронятися працівниками міліції. Товариші, тимчасово залишаючи своє житло, не забудьте, будь ласка, закрити вікна, вимкнути електричні та газові прилади, перекрити водопровідні крани. Просимо дотримуватися спокою, організованості і порядку при проведенні тимчасової евакуації»
Оголошення про евакуацію з Прип’яті, 27 квітня 1986 року
Лише 3 травня завершилась евакуація людей з 10-кілометрової зони навколо Чорнобильської АЕС. До 6 травня було евакуйовано жителів інших населених пунктів в радіусі 30 км навколо місця аварії, загалом понад 115 тисяч чоловік.
Гасіння 4-го енергоблоку Чорнобильської АЕС, квітень 1986 року
Для ліквідації наслідків аварії була створена урядова комісія на чолі з заступником голови Ради міністрів СРСР Борисом Щербиною, яка координувала свою діяльність з республіканськими комісіями в Білоруській РСР, Українській РСР і РРФСР. У 30-кілометрову зону навколо ЧАЕС почали прибувати фахівці, відряджені для проведення робіт на аварійному блоці і навколо нього, а також військові частини – як регулярні, так і сформовані з терміново викликаних резервістів. Їх зусиллями через три тижні завдяки скинутим з вертольотів 4 тисячам тон суміші піску, бору, свинцю і глини вдалось ізолювати реактор 4-го енергоблоку, що продовжував випромінювати радіацію, і зупинити подальше забруднення ґрунту. Щоб запобігти зараженню ґрунтових вод і Дніпра, інженерними військами навколо АЕС була споруджена захисна стіна, глибина якої місцями доходила до 30 метрів, а також були відсипані дамби на річці Прип’ять.
Ліквідатори розчищають дах 4-го енергоблоку Чорнобильської АЕС від радіоактивних уламків, квітень 1986 року
Для зменшення радіаційного фону, у червні 1986 року силами 90 тисяч чоловік над 4-м реактором Чорнобильської АЕС почалось зведення спеціального бетонного «саркофагу».
Основна частина робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС була виконана у 1986-1987 роках силами приблизно 240 000 осіб. Загальна кількість ліквідаторів за всі роки приблизно 600 000 осіб.
Офіційне розслідування, проведене Державною комісією і підтримане Міжнародним агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), провину за аварію поклало майже виключно на персонал ЧАЕС, і в листопаді того ж 1986 року, по завершенні за рекордні 205 днів зведення над 4-м енергоблоком ізоляційної споруди, відомої як «Укриття», 1-й та 2-й енергоблоки, а грудні 1987 року й 3-й енергоблок були знову введені в експлуатацію. Проте, вже у 1993 році уповноваженими міжнародними інституціями, у тому числі й МАГАТЕ, раніше зроблені висновки було визнано помилковими і головною причиною аварії було названо конструктивну недосконалість реактора РБМК-1000, що у поєднанні з неправильною підготовкою експерименту і «низькою безпековою культурою» непоінформованих про потенційні загрози операторів призвело до фатальних наслідків. Великі пожежі і аварії, що трапились у подальші роки, змусили переглянути можливість експлуатації Чорнобильської АЕС і у 1996 році був зупинений спочатку другий, а потім і перший її енергоблок.
